Гіперактивні діти. Особливості навчання і виховання

Друк

Гіперактивні діти.

Особливості навчання і виховання

Статистика свідчить, що частота порушень дитячого розвитку та поведінки по типу "надрухливості" постійно зростає. Аналіз вікової динаміки показав, що ознаки гіперактивності найбільш виражені в дошкільному та молодшому шкільному віці й припадають на період підготовки і вступу до школи. Таким дітям, як правило, важко адаптуватися до навчання у зв’язку з уповільненням функціонального дозрівання кори головного мозку і підкоркових структур. Розумове навантаження може призвести до зриву компенсаторних механізмів центральної нервової системи та розвитку дезадаптаційного синдрому. Досить часто гіперактивні діти кмітливі, швидко "схоплюють" інформацію, мають неординарні здібності, але непосидючість, недостатня цілеспрямованість, імпульсивність учинків і підвищена збудливість часто викликають труднощі у формуванні навчальних навичок. Маючи достатній інтелектуальний розвиток, такі діти не можуть виконати завдання насамперед через неспроможність уважно вислухати інструкцію та дотриматись усіх її умов. Натомість вони одразу починають діяти. Зіткнувшись з труднощами, такі діти не намагаються їх подолати, а переключаються на інші об’єкти. Крім того, у молодшому шкільному віці  гіперактивність часто супроводжується розладами  розвитку мовлення та навичок навчання: дисграфія (порушення навичок письма); дислексія (порушення навичок читання, нездатність усно відтворити прочитаний текст); дискалькулія (проблеми з математичними розрахунками).

Зарубіжні та вітчизняні теоретичні й практичні дослідження виокремлюють три основні напрями комплексного психокорекційного супроводу гіперактивних дітей:

-         - психологічний супровід;

-         - педагогічний супровід;

-         - робота з батьками і створення сприятливого середовища для дитини вдома.

Психологічний супровід спрямований на створення соціально-психологічних умов для успішного навчання та виховання; систематичне відстеження психолого-педагогічного статусу дитини, динаміки її психічного розвитку; використання спеціальних методик, програм, прийомів для надання допомоги та корекції.

Педагогічний вплив здійснюється всіма педагогічними працівниками навчального закладу (класним керівником, учителем-предметником, керівником гуртка та ін.) і має на меті корекцію емоційної сфери дитини, розвиток дрібної моторики, забезпечення рухової розрядки тощо. Логопед забезпечує повноцінний мовленнєвий розвиток.

Батьки мають усвідомити, що боротися треба не з дитиною, а разом із нею проти розладу її поведінки.

Важливою є турбота про загальний стан здоров'я дитини. Від цього залежить рівень працездатності, необхідної для успіш­ного навчання. У першу чергу подбайте про режим дня, який має забезпечувати правильне чергування розумового навантаження і відпочинку,  обовязкову фізичну розрядку. Будьте послідовними. Намагайтеся не порушувати режим; не допускайте, щоб дитина безцільно витрачала час або сиділа без діла.  Попереджайте дитину про майбутні зміни в розкладі.

Памятайте, що телевізор і компютер не дають можливості повноцінно відпочити. Для релаксації добре підходять методи арт – терапії. Вони відрізняються від звичайних занять музикою, образотворчим мистецтвом, танцями в першу чергу тим, що не мають на меті чогось навчити. Це засоби впливу на особистість, які дають можливість виразити свої емоції через творчість (яка іноді нагадує пустощі), зняти нервове напруження, підвищити самооцінку, розкрити приховані внутрішні ресурси, покращити координацію. Робота в арт-групі розвиває важливі соціальні навички. Щодо музики, для гіперактивних дітей краще проводити сеанси активної музикотерапії. Їх можна влаштовувати навіть удома. Для цього достатньо підібрати музику і види роботи. Музичний твір можна намалювати, інсценувати, додати свої (навіть імпровізовані) інструменти. Головне створити атмосферу задоволення.

Направляйте енергію дитини. Допомогти в цьому можуть заняття спортом (плавання, спортивне веслування або просто катання на човні з веслами, біг, біг на лижах і ковзанах), активний відпочинок, доручення вдома і в школі. До кожного випадку слід підходити індивідуально і перевіряти, чи дійсно конкретний вид діяльності заспокоює дитину. Натомість, при вдалому виборі виду спорту саме «реактивна» енергія може допомогти їй досягти великих успіхів.

Важливим є раціональне харчування. Уникайте їжі і напоїв, що містять значну кількість харчових добавок, консервантів  і барвників. Попри те, що деякі фахівці не згодні з тим, що вони негативно впливають на концентрацію уваги у дітей, можна не сумніватися, що здорова їжа принете тільки користь.

Гіперактивна дитина потребує допомоги під час виконання завдань, у першу чергу це стосується підтримки концентрації уваги. Наприклад, дитина несподівано «згадала», що їй потрібно кудись бігти і щось терміново робити. У такому випадку слід сказати: «Доведи справу до кінця». При цьому потрібно нагадати, що саме залишилось виконати. Якщо дитина бачитиме «близький фініш», то вона зможе зібрати свої сили і стримати свою енергію. Для тренування концентрації уваги можна вирізати з картону рамку (схожу на рамку для картини) і помістити її на "місце уваги" на столі вашої дитини.  Звичайно, при цьому запланована тривалість виконання завдання повинна відповідати віку дитини і бути тим меншою, чим вища гіперактивність. Під час занять з дитиною не можна відволікатися і дорослим, які займаються з нею. Не слід відволікати дитину і тоді, коли вона зосереджено зайнята цікавою грою або корисною справою.

Внесіть елемент розваги в заняття дитини. Наприклад, займаючись правописом, дозвольте дитині писати слова кольоровою крейдою або фломастером на пластикових чи картонних картках. (Потім ці картки можна використовувати для повторення матеріалу.) Під час занять періодично робіть перерви, вмикайте веселу музику і разом з дитиною танцюйте або займайтеся фізичними вправами. Якщо не має можливості  діяти активно, дозвольте дитині робити малопомітні рухи руками або ногами. Дайте їй маленький м’який м'ячик чи мотузочку, щоб вона могла щось стискувати або крутити в руках, доки працює. Простим і водночас ефективним методом  є  «Список завдань». Складіть його разом, розташуйте на видному місці, а потім  дитина має самостійно позначати або викреслювати те, що виконала. Таким чином, вам не доведеться повторювати вказівки. Якщо завдання не виконуються, спокійно порадьте дитині піти і перевірити список.

Гіпердинамічність дитини яскраво  проявляється в почуттях та емоціях. Отже, необхідно навчити її контолювати себе. Не потрібно постійно смикати дитину, просто демоструйте їй переваги спокійної поведінки на конкретних прикладах. Можете разом визначити правила поведінки  для різних ситуацій.

Виявляйте терпіння до своєї дитини. Будьте обережні щодо критичних зауважень. Якщо ваша дитина не може впоратися із завданням, намагайтеся знайти привід  похвалити її. Постійні нарікання і зауваження тільки знижують самооцінку. Цілком можливо, що вона старається щосили. Уникайте таких виразів, як: "Подивись, скільки часу ти витрачаєш на те, щоб зробити уроки!".  Замість цього скажіть: "Молодець,  нарешті все зробив. Я був упевнений, що ти впораєшся з цим. Наступного разу подивимось, чи зможеш ти зробити це трохи швидше". Не забудьте в майбутньому сказати дитині, що вона впоралась із завданням краще і похвалити її. Ваша задача -знайти оптимальний баланс між м’якістю і вимогливістю.

Спілкуючись, дивіться дитині в очі, виражайте свої думки конкретно і чітко, інструкції мають бути простими і короткими. Замість питання: «Ти що, не можеш знайти свій щоденник?» попросіть знайти його, принести і показати вам.  

Часто поведінка, зовні схожа з синдромом гіперактивності є реакцією дитини на складні життєві ситуації. Порадьтеся з цього питання з учителем або психологом. Намагайтесь спілкуватися з дитиною і проводити з нею більше часу.

Якщо ваша дитина відволікається тільки в школі, це може бути обумовлено проблемами у взаєминах дитини з однолітками, з учителем. Вам необхідно зустрітися і обговорити ці проблеми з класним керівником, шкільним психологом. Якщо труднощі виникають тільки вдома, вони можуть бути реакцією на джерела домашніх стресів.